Цей день в історії: 8 липня 1659 року. Конотопська битва

На Гетьманщину рушив Білгородський полк князя Григорія Ромодановського, чисельністю 8,5 тисяч чоловік, який 29 (19) жовтня взяв Говтву (нині Полтавська область). На заклик царя відгукнулись колонтаївський полковник Іван Донець та сотник Степан Довгаль, який оголосив себе миргородським полковником і розорив Лубни, та Іван Іскра, який у Гадячі проголосив себе наказним гетьманом.

Зайнявши Пирятин, Ромодановський вислав на допомогу повсталим 3-тисячний загін на чолі з Григорієм Косаговим, який разом із Миргородським полком 3 листопада під Пирятином розбив ніжинського полковника Григорія Гуляницького. Той був змушений відступити у Варву (нині Чернігівської області), де 7 листопада військами Ромодановського і десь 30-ма тисячами запорожців кошового Івана Безпалого був взятий в облогу, зняту через три тижні, коли на вірність царю присягнули Переяславський, Канівський та Черкаський полки.

Рано вранці 8 липня (28 червня за ст. ст.) 1659 року невеликий загін козаків і татар атакував сторожову заставу московитів біля Соснівки, за 5 верст на південний захід від Конотопа, й після короткого бою відступив за ріку Куколка. Вважаючи, що він має справу з нечисельним супротивником, Трубецькой вислав їм навздогін кінноту на чолі з князем Семеном Пожарським у складі двох кавалерійських і двох рейтарських полків та двох тисяч козаків Безпалого, загалом біля 6 тисяч чоловік. Діставшись села Торговиця, вони виявили, що попали в пастку — позаду них з лісу вийшла татарська кіннота й після граду випущених стріл, не давши супротивнику змоги розвернутись, пішла в атаку. У короткому бою загін Пожарського був порубаний, а сам князь — узятий в полон.

Дізнавшись від тих, кому дивом вдалось врятуватись й дістатись свого табору, про засідку, але ще не знаючи долі Пожарського, йому на підмогу Трубецькой відправив ще 5 тисяч кавалеристів, драгунів і рейтарів на чолі з Ромодановським, яких біля села Шаповалівка атакував Виговський. Надвечір загону Ромодановського довелось відступити до головного обозу біля села Підлипне, де наступний день пройшов у взаємному артилерійському обстрілі супротивників. Штурм московського табору проти ночі 10 липня зазнав невдачі і військо Виговського повернулось до Соснівки.

Розуміючи, що подальша облога Конотопа втратила сенс, через два дні Трубецькой дав наказ відступати й, перелідуваний козаками й татарами, завдяки сильній артилерії зміг з мінімальними втратами переправитись через Сейм й дістатись Путивля.

Зазнавши поразки під Конотопом, Москва почала готуватись до оборони. За царським указом «люди всіх чинів» були мобілізовані на земляні роботи, до столиці почали стікатись навколишні жителі зі своїми пожитками, а патріарх Нікон переселився до Клязинського монастиря у Тверській землі. Воєвода Шереметєв у Києві опинився в оточенні й Данило Виговський знову взяв місто в облогу. Татари практично безперешкодно спустошували південні окраїни Московського царства, здійснюючи рейди аж до Вороніжа. В охопленій панікою Москві ширились чутки про загибель під Контопом кількох десятків тисяч чоловік, настільки переконливі, що це навіть прискорило російсько-шведські переговори: вже 17 липня були звільнені шведські полонені, хоча перемир'я було укладене лише 22 серпня, аби лиш їх посли якомога швидше залишили столицю.

Проте скористатись зі сприятливої воєнно-політичної ситуації Івану Виговському не вдалось. У серпні проти нього виступив його близький соратник переяславський полковник Тиміш Цецюра і ніжинський Василь Золотаренко, у вересні — учасник Конотопської битви кальницький полковник Іван Богун та вінницький Іван Сірко, спустошливі рейди якого по татарських землях змусили повернутись у Крим війська Мехмеда Герая. Заколотників підтримали Ромни, Гадяч, Лохвиця і Полтава. На скликаній у Масловому Ставу (нині — Миронівського району Київської області) козацькій раді Виговський наказав зачитати Гадяцький договір, щоб довести переваги союзу з Річчю Посполитою, однак розуміння не знайшов — у зчиненій бійці були вбиті три його близькі соратники, а сам гетьман заледве врятувався втечею.

Одак надії повсталих на обраного гетьманом Юрія Хмельницького не виправдались: занадто молодий і недосвідчений, він не зумів відстояти Березневі статтті свого батька і вже у жовтні під тиском Олексія Трубецького, що з військом повернувся у Гетьманщину, підписав Переяславські статті, які повернули Україну під зверхність Московського царства у статусі жорстко обмеженої автономії.