Це цікаво: хто досліджував історію Конотопщини?

В історії Конотопщини прослідковуються 8 поколінь краєзнавців.

Розповідь про їх життя і діяльність з'явилась у фейсбук-дописі на сторінці відділу культури міськради.

Дослідження історії Конотопщини почалося у XIX сторіччя. Перші спроби вивчення історії рідного краю були започатковані відомим церковним істориком архієпископом Філаретом Гумилевським. Він дав опис церков Конотопщини в «Історико-статистичному описі церков Черниговскої епархії».

Його справу продовжили відомий бібліограф Степан Іванович Пономарьов та видатний історик Олександр Матвійович Лазаревський. Він був автором понад 450 праць з історії Лівобережної України. Серед них «Конотопська старовина», «Памятная книжка Конотопского земства» та багато інших. Ці видатні земляки започаткували наш музей і його фондову колекцію. На відзнаку їх внеску в розвиток культури міста ім’ям Степана Пономарьова названо міську бібліотеку а ім’ям Олександра Лазаревського - міський краєзнавчий музей, створений у 1900 році.

Справу історика Лазаревського продовжили науковці Чернігівської губернської архівної комісії, його дочка Катерина Олександрівна Лазаревська, історик і краєзнавець Василь Резніков та інші. Праці земляків-науковців вивчали у гімназіях, школах та училищах Конотопа. Викладачі історії та географії збирали спогади про минуле краю, відвідували з екскурсіями великі міста, збирали фотокартки видів Конотопа початку ХХ ст.

У 1920-1930-х роках бурхливого розвитку набуло краєзнавство. Український комітет краєзнавства у Харкові видавав місячник «Краєзнавство». У одному з випусків за 1928 рік з’являються матеріали про наукові здобутки Конотопського округового товариства, яке було створене 22 червня 1926 року. Спочатку до товариства входило 7 осіб. 10 липня 1927 було обрано правління товариства з 5 осіб: голова правління – Мойсюк Костянтин Костянтинович - старший інспектор Конотопської округової народної освіти, Фесенко Михайло Ілліч - лектор педагогічного технікуму, Осадчий Тихін Іванович – вчитель Тиницької профшколи (зять історика О.М. Лазаревського), Лікоть Олександр Васильович - керуючий педтехнікумом, Ворона Петро Іванович - службовець окрпрофради та три кандидати: Романенко Григорій Тимофійович завідувач сільськогосподарською секцією округового плану, Сулиз Панас Харитонович - завідувач 3-ю залізничною трудшколою, Кожевников – завідувач Окрстатбюро. До складу ревізійної комісії входили: Борзаківський Василь Васильович - лектор педтехнікуму та Лученко Євген Дмитрович – завідувач Школи підвищеного типу.

Товариство було розміщене у педтехнікумі. Товариство з 7 членів зросло до 23-х, потім до 84 членів. 18 краєзнавчих гуртків Конотопської округи налічували 600 членів. 10 вересня 1927 при товаристві були створені секції: економічна, історична, природнича, етнографічна.

Голова етнографічної секції Фесенко Михайло Ілліч зібрав матеріал на тему «Українська народна пісня на Конотопщині». Руденко написав працю «Населення Конотопської округи, його національний склад і рідна мова». Економічна секція вивчала сільськогосподарські та економічні райони Конотопського округу. Природнича секція проводила фенологічні спостереження, заснувала дощомірну мережу для стеження за опадами. Історична секція зібрала матеріал з історії Конотопу за 200 років. Товариство займалося культурно-освітянською діяльністю, організовуючи ювілейні свята пам’яті Михайла Коцюбинського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. Перед концертами для поповнення бюджету товариства читалися доповіді з краєзнавства. Конотопське товариство проіснувало до 1930-х, коли були репресовані деякі члени товариства.

У післявоєнний період краєзнавством займалися викладачі і студенти Конотопського вчительського інституту. Найбільш відомим краєзнавцем 1940-1950-х був Малєнко Євген Юхимович – кандидат історичних наук, автор понад 350 статей, 60 наукових робіт, 50 доповідей для різних науково-теоретичних конференцій. Більше 1 тисячі машинописних аркушів його досліджень було передано до Державного архіву Сумської області. У 1950-1960-х у пресі з’являються цікаві розвідки з шевченкознавства, історії культури Конотопщини і Лівобережної України Івана Петровича Рябенка.

У 1960-1980-х плідну роботу з краєзнавства проводять Іван Боніфантійович Москальов – директор Конотопського краєзнавчого музею та Іван Андрійович Лисий – археолог-аматор, етнограф і краєзнавець. Вчителі шкіл міста і району з робочою групою з Людмилою Гаврилівною Марченко та Катериною Іванівною Торяник брали активну участь у підготовці та виданні томів видання «Книга пам’яті України. Сумська область», «Книга скорботи України. Сумська область».

Новий етап в історії краєзнавства Конотопщини почався 19 січня 1996 року зі створенням Конотопського осередку Всеукраїнської спілки краєзнавців. Очолив осередок Володимир Олексійович Борошнєв. Відповідальним секретарем призначено Акічева Шаміля Мулламовича. До складу осередку у період з 1996 по 2002 входило до 20 ентузіастів-краєзнавців. Це були вчителі, лікарі, журналісти, робітники, інженери, ветерани війни та праці, студенти та школярі.

Члени спілки під час археологічних досліджень Конотопа і Конотопського району активно допомагали сумським археологам у пошуку Конотопської старовини і археологічних розкопках. За результатами археологічних досліджень було випущено окремий випуск «Сумської старовини» де вперше конотопські краєзнавці надрукували свої статті з історії краю. У місцевій газеті «Конотопській край» за ініціативою головного редактора газети Ільченко Галини Андріївни та Примака Олексія Івановича було започатковано випуск окремої сторінки з краєзнавства «Краяни». Було випущено понад 30 окремих номерів цієї сторінки.

У 2002 році осередок розпався на дві організації «Сіверщина» та Конотопське товариство Всеукраїнської спілки краєзнавців. Наші здобутки, це друковані видання.

У 2001 Борошнєв Володимир Олексійович видав книгу «Конотоп. Сторінки минулого», Матвієнко Андрій Андрійович випустив історико-біографічну книгу «Михайло Драгомиров». Того ж року Стеценко Галина Іванівна та Акічев Шаміль Мулламович стали одними з авторів книги «Конотопщина: час, події, долі». Мороз Леонід Павлович невтомний дослідник історії Конотопської битви 1659 року брав разом з іншими краєзнавцями участь у створенні телефільму і історії цієї битви. Ігор Едуардович Лисий став автором декількох книг з історії рідного краю. Досить плідно літературним краєзнавством займається член спілки письменників України Іван Пилипович Корнющенко. Він є автором понад 30 книг («Поет пушкінської плеяди», «Відлуння», «Крізь призму століть. Легенди. Перекази та бувальщини Сумщини», « Де курйоз, а де всерйоз», «Сходження. Липова Долина», «Палітра. Нариси, літературні дослідження, статті, оповідання, спогади, поезія, афоризми, малюнки».

У 2008 році Галина Андріївна Ільченко випустила книгу «Історія, яка поруч. Нариси про земляків-лауреатів відзнаки ім.О.М.Лазаревського Конотопської міської ради». Наступного року Євтушенко Олександр Валерійович брав участь у створенні книги «Зруйновані храми Сумщини. Мортиролог знищених святинь». У 2010 році вийшов збірник «Подвижник» присвячений пам’яті краєзнавця Івана Андрійовича Лисого. У 2012 краєзнавці подавали матеріали для випуску книги нарисів з історії Конотопа «Конотоп на перехресті століть». Неодноразово краєзнавці виступали по місцевому радіо і телебаченню, друкували статті на краєзнавчу тематику в місцевих та обласних газетах.

У зв’язку зі смертю декількох членів Конотопського товариства Всеукраїнської спілки краєзнавців (Лисого Івана Андрійовича, Кондратенка Станіслава Тихоновича, Косачева Володимира Семеновича, Терещенка Володимира Олександровича, Хвостова Бориса Юхимовича, Ільченко Галини Андріївни,) та з відсутністю молодих кадрів краєзнавства 24 квітня 2012 року було прийнято рішення про припинення існування Конотопського товариства.

Водночас, у Конотопському міському краєзнавчому музеї ім.О.М.Лазаревського щорічно восени проводяться науково-практичні конференції «Конотопські читання», під час якої досліджуються питання з історії Конотопщини та Лівобережної України, участь у якій беруть науковці і краєзнавці з всієї України. А отже, справа і слава конотопського краєзнавства не загинула і продовжується.